|
|
Консультпункт
МАЛЕНЬКИ ЗАДИРАКИ, АБО ЯК БОРОТИСЯ З ДИТЯЧОЮ АГРЕСІЄЮ.
Багато батьків стикаються з проблемою, коли їх дитина починає битися з однолітками на дитячому майданчику, у дитячому садку. І від того, як поводитимуся батьки в такій ситуації, залежить майбутнє становлення дитини до бійок та інших проявів агресії.
Якщо дитина за допомогою кулаків захищає свою гідність, майно, маленького братика – це цілком допустимо.
Ніколи не порівнюйте дітей, не соромте одного перед іншим, не ставайте суддею, не просіть старшого поступитися молодшому, не ставайте на бік одного з дітей, не кричіть, намагаючись зупинити бійку.
Чим молодша дитина, тим менш усвідомлено вона ставиться до бійки. Вона не розуміє, що може заподіяти біль іншому. Спочатку дитина просто пробує вдарити когось в якості експерименту, щоб перевірити реакцію. Якщо реакція на удари завжди одна й та сама, то достатньо декількох разів, щоб дитина зрозуміла – така поведінка є неприйнятною. Але коли мама у відповідь на удар ображається, а діти у дворі дають здачі, то дитина не може зрозуміти, яка ж реакція правильна. І повторює свій експеримент знову й знову. Взагалі, дитина, що б’ється. – це йілком нормальне явище, питання тільки в тому, з якою регулярністю, кого і за що вона б’є. якщо дитина за допомогою кулаків захищає свою гідність, майно, маленького братика – це цілком допустимо. Звичайно, батькам не варто заохочувати бійку, потрібно навчити дитину застосовувати силу тільки після того, як вичерпано мирний запас слів і терпіння. Але й забороняти дитині проявляти свою силу і характер не варто. Дитина б’є інших дітей Ваша дитина б’ється з іншими дітьми в дитячому садку або в школі, на дитячому майданчику. На неї скаржаться інші батьки й педагоги. Найчастіше така ситуація відбувається не на очах у батьків, і з’ясувати хто правий, а хто винен – не так просто. Для початку важливо зрозуміти, що бійка теж буває різною. Одна справа, якщо дитина сама задирає однолітків, і зовсім інше – якщо вона таким чином захищає себе або свого товариша. Свої іграшки. Навчити дитину відстоювати свої інтереси дуже важливо, але при цьому слід пояснити, що бійка – це вже крайній метод і його. За можливості, слід уникати. Якщо ви не бачили бійку Коли бійка відбувається поза зоною вашої уваги, слід розібратися в причинах такої поведінки. Поговорити з учителем або вихователем, який був присутній при бійці. Тільки робити це потрібно не в присутності дитини. Нехай згодом ваш малюк сам викладе свою версію подій, причому версія ця може дуже відрізнятися від того, якою ситуацію бачать дорослі. В агресії, грубо кажучи, буває тільки дві причини – бажання продемонструвати свою силу або викликати необхідну реакцію. Якщо дитина може помірковано й чітко розповісти про причини бійки, то найімовірніше, вона має рацію. А от якщо дитина намагається ухилитися від розмови, відмовчатися, щось вигадати на ходу – вона, напевно, сама відчуває себе неправою або ж просто не надає бійці великого значення. Якщо бійки трапляються дуже рідко, то вони не повинні викликати в батьків сильного занепокоєння, а якщо ж це переростає у постійну звичку розмахувати кулаками, то діяти потрібно рішучіше. Якщо дитина бачить інших дітей своїми ворогами, то слід спробувати разом із малюком знайти в однолітках не тільки погані, але й хороші риси. Можна також записати дитину до спортивної секції, де вона даватиме вихід своїй енергії, наприклад, на боксерській груші. Ви стали свідком Якщо бійка сталася на очах батьків дитини, то від їхньої реакції залежить дуже багато. Якщо батьки відразу ж кинуться захищати свою дитину, не розбираючись, хто правий, а хто ні, то це зміцнить у малюка віру в те, що він особливий, він кращий за інших і цілком може чинити, як заманеться. А якщо ж, навпаки, батьки візьмуться соромити і лаяти малюка, то це може допомогти лише на деякий час. Наступного разу дитина не битиметься при батьках, але як тільки вони відійдуть, візьметься за старе. Тому найкраща лінія поведінки батьків – не втручатися в ситуацію, поки вона не є небезпечною для здоров’я дітей. Якщо діти хочуть пустити в хід палиці або камені, тол ці небезпечні предмети слід мовчки відібрати, а «розбір польотів» краще відкласти до приходу додому. У момент бійки апелювати до совісті дітей марно. Навіть, якщо ви явно бачите, що ваша дитина права, не варто бігти стрімголов захищати – вона це зробить і без вас, адже при мамі всі діти відразу стають меншими і слабшими. Якщо ж дитина неправа, і ви почнете під гарячу руку їй це втлумачувати, ви ризикуєте стати її ворогом, так що крім злоби з боку дитини, ви нічого не допоможете своїм втручанням. Для дитини дієвим може виявитися і зауваження від сторонньої людини, наприклад, батька одного з дітей на майданчику або в садку. При цьому не потрібно дуже захищати дитину, коли вона кинеться «під крильце». Важливо сказати щось на кшталт: «Ось бачиш, інші дядьки й тітки теж вважають, що битися погано. Тому вони не хочуть, щоб ти грався тут. Наступного разу вони нас сюди не пустять. Ти ж не хочеш цього?» якщо дитина неправа, то запропонуйте їй вибачитися перед «жертвою» і помиритися. А якщо дитина відмовиться, прогулянка на цьому має завершитися. Старший б’є молодшого брата Якщо старша дитина відчайдушно лупить молодшу – це прояв ревнощів у чистому вигляді. «Його люблять більше, ніж мене, а він ще й мої олівці погриз!» - міркує старший брат. А тут ще й ви підбігаєте, цілуєте маля, старшому ж починаєте дорікати і звинувачувати, тим самим зміцнюючи його думку про те, що його зовсім не люблять. Таким чином , ви не припиняєте, а навпаки – нагнітаєте ситуацію. Вам слід більше уваги приділяти старшій дитині, щоб вона відчувала себе коханою і потрібною. Усі діти – і великі, і малі – потребують материнської ласки, обіймів, поцілунків. Якщо ж ваш старший виривається і тікає у відповідь на ваші активні прояви ніжності – це ще одна ознака його впевненості в тому, що його не люблять. У такій ситуації «підібратися» до дитини треба дрібними кроками – похваліть її, попросіть щось зробити для вас, принесіть їй з роботи цукерку, показуючи тим самим, що й на роботі думаєте про неї. І не забувайте, що кожна ваша фраза про любов має звучати так: «Я тебе дуже люблю, більше за всіх на світі, і братика твого теж люблю більше за всіх на світі – ви мої дітки, і я вас люблю однаково сильно». Це чарівна фраза, яка при щоденному повторенні міцно закріпиться у свідомості дітей. Рівноважний бій Якщо у вашій родині б’ються діти, вже здатні відповідати кулаками на кулаки, тут вже йдеться про дитячу війну, а найкращий спосіб припинити війну – це перетворити ворогів на союзників. Ніколи не порівнюйте дітей, не соромте один перед іншим, не ставайте суддею – хто правий, а хто винний (діти знають це самі), не просіть старшого поступитися молодшому, не ставайте на бік одного з дітей, не кричіть, намагаючись зупинити бійку. Найкраще – спробувати заспокоїти дітей, переключивши їхню увагу на щось інше – зробити вигляд, що впали і вдарилися, увімкніть гучно музику або навіть занявкайте – все нестандартне відверне дітей від бійки. Якщо ж нічого не допомагає – мовчки розведіть дітей в різні кімнати. А для профілактики практикуйте спільні ігри (крім загальних), виготовлення різних виробів і малювання. Завжди підкреслюйте своє однакове ставлення до дітей. Дитина б’є батьків Тут зовсім просто – простежте, як ви реагуєте на її удар. Найчастіше однаково – образилися, заплакали, помирилися, поцілувалися. Саме цього і домагається дитина, для неї це гра, для початку якої треба вдарити улюблену бабусю. Показати дитині, що така поведінка є неприязною, батьки можуть тільки відповідною реакцією. Кричати або плакати практично марно. Адже саме таку реакцію і хоче спровокувати маленький задирака. Тому якщо дитина вдарила маму, то їй слід твердо і спокійно відвернутися від дитини, вивести дитину в іншу кімнату або самій піти, всім своїм виглядом показуючи, що мама ображена. Якщо при цьому в будинку є ще хтось із членів сім’ї, то він має підійти до «скривдженої» мами і пожаліти її, погладити, повністю ігноруючи дитину. Коли малюк не отримає шоу та увагу до себе, він почне замислюватися. Також діти можуть битися, якщо дорослі намагаються грубо, без урахування їхніх бажань, змусити щось зробити – з’їсти кашу, одягти шкарпетки або прибрати в кімнаті. У цьому разі варто повністю змінити модель спілкування з дитиною – поміркуйте, чи не занадто ви самі агресивні у ставленні до неї. Пам’ятайте, що ваша агресія, демонстрована словами, криками, покараннями і надмірним контролем, у відповідь викличе теж агресію, найпростіший прояв якої – кулаки. Навчити дитину не битися і розв’язувати свої суперечки мирним шляхом дуже складно, але цілком реально. Терпіння й міцних нервів усім батькам.
Не хочу в дитсадок! Не піду!
Ці несамовиті крики ви чуєте тепер щоранку. Інколи до них додаються жалібні стогнання на тему, Що у дорогоцінного чада болить животик, голова, І взагалі його нудить від садочка. У прямому і переносному Сенсі слова. А в складніших випадках у дитини і справді Піднімається температура, з’являються болі в животі і Загострюються хронічні захворювання. Що ж робити в такій ситуації?
Для початку слід розібратися, чому ваш малюк ні за медові пряники не погоджується долучатися до дитячого колективу. А причин для цього може бути декілька. Зміна способу життя. Діти – це найбільші в світі консерватори . Це тільки на перший погляд Здається , що вони постійно прагнуть до нових пригод і вражень. Насправді Звичний ритм, коли вони абсолютно точно знають, як одна подія змінює іншу, - це порядок і спокій у їхньому житті. А тут – мама з ранку відводить до незнайомої тітки, де, крім тебе, коханого, виявляється, ще купа інших дітей, кидає там напризволяще і невідомо, чи побачишся з нею ще коли-небудь. У садочку ж усе чуже – і, напевно, тому вороже. Вихід Поступово привчайте малюка до зміни режиму. Якщо він звик пізно лягати і пізно вставати, доведеться акуратно перевести дитину на більш ранній підйом. Це зовсім не страшно, зміна режиму відбувається протягом До речі, у багатьох дитячих садках практикують такі договори на цілком офіціальній основі, а в вальдорфовських дитячих садах самі вихователі наполегливо просять маму бути в групі разом з дитиною хоча б протягом десяти днів. Якщо ж це з якихось причин неможливо, подбайте про якусь приємну дрібницю, яка буде нагадувати вашому малюку про дім. Це може бути м’яка іграшка (з нею так приємно разом засинати!), звичайна їжа в невеличкому контейнері (бажано, щоб не дуже бруднилася – підійде морквина або яблуко). Або, можливо, вам захочеться зробити для свого малюка талісман удачі – наприклад, невелику плоску іграшку, яку можна завжди носити в кишені або на шнурку. Коли її маленький господар засумує, нехай він згадає про «чарівний талісман», і той неодмінно допоможе впоратися з невеселими думками. Незвична їжа Згадайте своє дитинство – напевно, у вашому дитячому садку був якийсь особливий «шедевр» місцевих кухарів. Котрий викликав і вас не найприємніші відчуття. Горезвісні пінки від молока, кисіль, молочна каша чи суп з цибулею – у кожного свої спогади. Іноді вихователі дуже затято намагаються нагодувати своїх підопічних, вимагають з’їдати все до крихти. У швидкому темпі – це теж не кожному під силу. Вихід Якщо ваш малюк навідріз відмовляється харчуватися в дитячому садочку, домовляється з вихователями, щоб вони не наполягали на цьому процесі. Зрештою, ще жодна дитина з власної волі не померла від голоду. Вдома, перед виходом, цілком можна обійтися і без сніданку – більше шансів, що до моменту сніданку в садку малюк встигне зголодніти й захоче спробувати щось із загального столу. Якщо за садовськими правилами дитині дозволяється брати якусь їжу з дому, то нехай це будуть красиво порізані фрукти (яблука, груші), овочі (огірок або морквина), можна й банан. Намагайтеся не давати дитині солодощі на кшталт цукерок або печива, ці солодощі, звичайно, можуть втішити в перший момент, але викличуть нездоровий ажіотаж у колективі і остаточно зіпсують апетит. Нелюба вихователька Це серйозна проблема, і в ідеалі її добре вирішити ще до початку відвідування дитячого садка. Не дарма ж психологи рекомендують перед тим, як відрядити малюка в той чи інший заклад, обов’язково познайомитися не тільки із завідувачкою із набором іграшок в групі, а й (що набагато важливіше!) з майбутньою вихователькою. Саме вона буде проводити з вашою дитиною більшу частину часу. Іноді буває так, що до однієї виховательки діти буквально летять на крилах, а до іншої навіть підходити не хочуть, туляться до мами. Вихід Для початку з’ясуйте, чому ваш малюк не любить виховательку. Зробити це не так уже й легко, адже далеко не завжди маленька дитина може розповісти про свої враження і переживання. Але вам прийдуть на допомогу спеціальні ігри. Увечері. У спокійній обстановці,пограйтеся з малюком дитячий садочок з набором плюшевих звіряток або пластмасових чоловічків. Ви дізнаєтеся масу цікавих подробиць! Нехай дитина сама вибере для себе роль – чи буде вона грати за саму себе, за свого «одногрупника» або за ту саму виховательку. Коли ви усвідомите для себе сенс конфлікту, спробуйте обговорити його з вихователькою. Якщо ж після цього не відбудеться ніяких позитивних зрушень (педагог жорстоко поводиться з дитиною, не чує її, дозволяє іншим дітям дражнити і ображати вашого малюка), то ситуація, на жаль, є тупиковою. Доведеться подумати про зміну дитячого садочку або групи. Причому, в цьому випадку краще змінити сад, ніж групу, оскільки у всякому колективі існує певна корпоративна етика - у тому числі, і в дитячому садку. Чужий серед своїх Іноді буває так, що дитина з якихось причин не вписується в дитячий колектив,уникаючи товариства. Це може бути індивідуальна особливість – просто у кожної дитини різні потреби в спілкуванні, комусь потрібно спілкуватися більше, комусь – обходитися мінімумом «ділових зв’язків». Але якщо ваша дитина протягом року так і не зайняла у дитячій групі свою нішу, провела весь цей час як би «за скляною стіною», лише спостерігаючи за дитячим життям, варто звернутися до психолога. Вихід Якщо дитині важко подружитися з однолітками, доведеться, як завжди, брати справу до своїх рук. Намагайтеся поступово розширювати коло спілкування (як своє, так і дитяче). Подивіться, хто з одногрупників найбільш симпатичний вашій дитині, і спробуйте подружитися з його батьками. Частіше запрошуйте їх у гості. Можливо, спочатку, вам доведеться самій активно брати участь в їхніх іграх для того, щоб ваш «дикунчик»поступово і сам міг до них долучитися. Ще один важливий момент перехідного періоду – привчити малюка до думки про те, що далеко не завжди тільки з мамою йому може бути комфортно і цікаво. Попросіть тата чи бабусю під час вашої відсутності придумати з дитиною захоплюючу гру. Непоганий варіант – студія раннього розвитку, де діти поступово вливаються в дитячий колектив, не втрачаючи при цьому зв’язку з мамою. Інші діти та їхні ігри мають бути, з вашої точки зору, дуже привабливим і приємним заняттям. Звертайте увагу малюка на те, як дітям весело і цікаво разом, як здорово вони грають. Чого робити не можна Піддаватися на вмовляння і провокації. Якщо ви, незважаючи на всі дитячі стогони і жалобні голосіння, все-таки довели дитину до дверей дитячого садка, але в останній момент ваше батьківське серце не витримало, і ви повернули разом з дитиною назад – це дуже небезпечний шлях. Малюк зрозуміє, що сльозами і криком він зможе досягти бажаного, і наступного разу йому доведеться лише трохи збільшити гучність і інтенсивність плачу. Водити дитину в садок через день або кілька разів на тиждень. Для того щоб дитячий садок став неминучою даністю, малюк повинен з’являтися там кожен день (зрозуміло, крім ви хитних). Краще спочатку раніше забирати його звідти. Нічого страшного. Якщо перші тижні або навіть місяці ви не будете залишати його там на денний сон. Лише коли дитина повністю адаптується до нових умов життя, спробуйте забирати її після денного сну. Самим боятися розлуки з дитиною. Діти надзвичайно чутливі. Їм на якомусь підсвідомому рівні передаються всі наші емоції – і тривога, і спокій. Жахлива сцена зі сльозами в роздягальні – зовсім не найкращий початок для вашого малюка. Відпускайте дитину з упевненістю, що з нею все буде гаразд. Як зняти напругу у дитини після дня в дитячому садку Найбільш поширене джерело напруги – це публічність, присутність великої кількості чужих людей навколо. Тому добре, якщо після дня в дитячому садку дитина має можливість усамітнитися, побути в окремій кімнаті, за ширмою, в ляльковому куточку тощо. Не треба надто настирливо розпитувати її про те, що відбувалося – вона згадає і розповість сама, коли відпочине. Дитина може скучати і за батьками – тому не слід, привівши її додому, відразу ж кидатися до виконання домашніх справ. Нехай вона посидить на колінах у дорослого, нехай розслабиться від дотиків. Не пошкодуйте трохи часу для того, щоб побути з нею удвох, почитати або пограти. Постарайтеся не надто поспішати. Забираючи дитину додому – невелике коло навколишніми дворами дозволить їй перейти на вечірній режим, пере налаштуватися з дитячого садка на домашню обстановку. Буде краще при цьому, якщо ви не будете супроводжувати це бесідою з ким-небудь з приятельок або батьків інших дітей – як правило діти дуже цінують прогулянку вдвох. Якщо на дитину чекають додаткові заняття. То слід мати на увазі, що спортивні швидше сприяють перезбудженню, а розслабляють заняття в спокійному ритмі типу рукоділля, моделювання та іншої ручної праці. Музична школа – це теж велике навантаження для дитини, схильної до перезбудження. А найкраще поспостерігати за власною дитиною – до чого вона інстинктивно прагне, повертаючись додому (музика, домашні тварини, акваріум, брат чи сестра, книги) – то і є для неї джерелом стихійної психотерапії. |
